Перша письмова згадка (де, яка?) про Теплик належить до XV століття. Історичні джерела свідчать, що поселення виникло, як укріплений прикордонний пункт Литовського князівства. Підземні ходи й печери, що були вириті в ті часи, збереглися й досі. У них жителі ховали своє майно під час нападів татарських орд. Факт існування Теплика наприкінці XV століття підтверджується тим, що в цей час був наданий привілей великого князя та польського короля Олександра заможній родині Кишок. У XV—XVI ст. Теплик був невеличким містечком, яке зазнало частих руйнувань під час ворожих нападів.
У 1582 році власники Теплика Іван та Андрій Кішки розділили володіння і незабаром воно стає власністю князя Острозького. Протягом 1609 – 1645 років Теплик переходив з рук у руки. У 1645 році Теплик переходить до Жабокрицьких, згодом до Самуеля Калиновського.
Під час визвольної війни українського народу 1648 -1657 років Теплик входив до складу Уманського полку.
За Андрусівським перемир’ям Теплик залишився під владою Польщі. У 70-х роках ХVIII століття Тепликом і навколишніми селами почали володіти магнатиПотоцькі.[4] Після смерті Фелікса Потоцького Теплик отримала Софія, його третя дружина — гречанка, якій перейшло у спадок 32 000 кріпаків чоловічої статі. Після смерті Софії в 1822 році поміщиком у Теплику був її син Станіслав, батько володарки Теплика з 1862 року Олександри (пом. 1892), ім’ям названо нинішнє село Саша).
Населення Теплика займалося головним чином землеробством і ремеслом, переважно чинбарством, шевською справою, ковальством. Були і торговці. Історики, дослідники, численні джерела так пояснюють походження назви міста Теплик. Найбільш поширена і найдавніша думка, що Теплик дістав свою назву від природних умов краю. Про це стверджують ряд письмових джерел польського, російського, релігійно-церковного походження. В них поширена версія про те, що назва Теплик зумовлена назвою невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка.
Були часи, коли Теплик мав іншу назву — Смілгород. Вважають, що цим самим оцінювалася мужність і стійкість жителів, які власними силами боронили своє поселення від ворогів і різних нападників. Давнє поселення м. Теплика було невеликим за площею, воно займало тільки кут, своєрідний трикутник, утворений злиттям річок Свинарки й Теплички. Зливаються вони в долині за 300 метрів від пагорбу, на якому міститься центр Теплика, в річку, що є притокою р. Удич.
Наприкінці XVII ст. поселення стало розростатися вверх і вниз по течії річок і досягло до шести верст. На півдні воно злилося з с. Бджільна, а на півночі досягло межі, де розташована новозбудована в 1775—1813 р.р. кам’яна церква — тепер приміщення музичної школи.
Розташований на перехресті торговельних шляхів, Теплик у XVII—XIX ст. стає значним торгово-ремісничим пунктом. 300-літній ювілей Теплик зустрів уже в складі Російської імперії. Але вередлива фортуна піднесла йому не дуже приємний сюрприз — він стає заштатним містечком Гайсинського повіту Подільської губернії У 20-30 pp. XIX ст.. на Поділлі знову розгорнувся рух селян проти кріпацтва. Поблизу Теплика діяли повстанські загони Устима Кармелюка. У XX століття, свій 500-літній період розвитку Теплик вступив, щоб обновитися, зрости матеріально і духовно.
14 березня 1919 р. через Теплик проходив Кінний полк ім. Петра Болбочана Армії УНР, перейменований згодом на Кінний полк Чорних Запорожців. Тут козаки знайшли тіла 20 своїх товаришів із 2-го пішого полку ім. Гетьмана Мазепи, що загинули у бою з окупаційними військами більшовиків 18 березня 1919 р. Кінний полк ім. Петра Болбочана несподівано напав на Теплик, де козаки перебили батальйон ворожої піхоти, що відпочивала і саме милася у лазні.
3 1923 року Теплик — районний центр.
Невмирущою славою покрили себе тепличани в боротьбі з німецькими загарбниками. Вже з перших днів Німецько-радянської війни в райцентрі для боротьби зі шпигунами та диверсантами було створено винищувальний батальйон у складі 200 чоловік. Понад 600 тепличан пішли на фронт. Широко відомі в районі імена П. Т. Плотнянського і М. О. Воронцова, Героїв Радянського Союзу. Петро Плотнянський родом із села Стражгорода, Микола Воронцов випускник Теплицького зотехнікуму. Уславили себе тепличани і підпільною та партизанською боротьбою. Саме тут народився перший на Вінниччині партизанський загін. Організатором підпільної боротьби став колишній агроном райземвідділу А. К. Микитенко. На всіх фронтах Німецько-радянської війни мужньо боролися з ворогом майже дев’ять тисяч жителів району. Понад 5 тисяч з них віддали життя в ім’я Перемоги. Більше 7 тисяч колишніх фронтовиків удостоєні воєнних нагород.
Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання та подальших репресій.
У роки повоєнних п’ятирічок одночасно з відновленням старих, зруйнованих підприємств будуються нові, зокрема ті, що переробляють сільськогосподарську продукцію. В селищі побудовано нові приміщення комбінату побутового обслуговування, районної ради, відділу внутрішніх справ, редакції газети «Вісті Тепличчини» і районної друкарні, районної лікарні, райсанепідемстанції, насіннєвої інспекції, державної податкової інспекції, дитячого садка, ЗОШ № 1, Будинку культури і бібліотеки та інших. За останні 20 років побудовано торговельний центр, кулінарну фабрику, ковбасний цех і цех безалкогольних напоїв.
